Чи є таланти в Україні
Над цим питанням навіть
немає часу замислитися, бо телебачення випереджає нас із відповіддю,
пропонуючи новий "надутий" проект у стилі "Талант-шоу".
– Чому раптом надутий? – обурено зауважує слухач нашої лекції з гальорки, який до цього часу лускав насіння на плечі сусіда.
– Тому що надувають нас там! – відповідаю вам я, тобто лектор, і тепер про все по черзі.
Двадцять років тому, щоби стати відомим артистом в молодій країні, в якій на той час
бігав збуджений національною думкою народ і з ентузіазмом ходив на
концерти україномовних виконавців, треба було лиш одне: написати пісню,
варту уваги, і заспівати її зі сцени фестивалю "Червона рута". Все! Ти –
зірка. Ніяких ротацій, розкруток, продюсерів, райдерів, Айфонів,
Айпедів – відразу СЛАВА!
Приклад: "Піду втоплюся у річці глибокій" Андрія
Миколайчука. Він як бігав босий до того, як його наздогнала слава, так
босий бігав уже з нею на плечах. Ні копійки вкладених грошей, ні секунди
витраченого на піар часу: просто РАЙ для талановитої людини. Харизма
простака Миколайчука, растаманське стібалово Гадюкіних, неповторної
чистоти голос Тараса Петриненка – все це можна назвати одним словом
ТАЛАНТ! І він був ТОДІ В МОДІ!
Зараз трошечки-зовсім усе змінилося. Вище
перераховані мною критерії тепер займають 1% у співвідношенні
артист/успіх, а решту 99 займає везіння, без якого ти в потрібну хвилину
не з'являєшся в ліжку продюсера, або в ліфті, або в таксі, або в
маршрутці, або на Мальдівах на пляжі. Найстрашніше в цьому: АБСОЛЮТНО
ПОФІГУ – ХТО ТИ! Головне, що ти зацікавив її, тобто людину, яка починає
тебе штуркати, як какашку по кишках, по тунелях шоу-бізнесу.
Як зацікавив, то вже також справа випадку:
сексуально, може, запахом, може, бабками, може, дідо в тебе начальник
ДАЇ області, ПОФІГУ – ти вже у схемі. Хоча і нічого не вмієш, а ті, що
вміють, щиросердно пропустили бабульку в ліфт, у якому їхав Юра Нікітін.
І тепер нефартові все життя співатимуть свої пісні мамі на кухні або
стоятимуть у черзі на кастинг на "надуті" талант-шоу, з яких їх будуть
турляти у спину, бо на фіга країні невезучі?!
Так у ефірі з'являються сотні ОДНАКОВИХ за звуком,
відео, виглядом, одягом, вагою, зубами, прокладками продюсерських клонів
– гурти "Блестящие". За пару років культивування цього гімна всі
радіостанції перетворюються на ОДНУ, яка грає те саме, тільки на різних
хвилях. З одного боку зручно, бо гімно всюди, а з іншого – страшно, бо
достойний продукт вже місця в цьому гімнозбірнику НЕ МАЄ!
Вісім років тому геніальний козак із Херсонщини Ігор
Кондратюк народив простий за своєю геніальністю проект "Шанс"! Кожна
українська людина мріяла попасти в нього. Ціла країна дивилася в
недільний вечір 45-хвилинну дуель, переповнену гумору, життєвих історій,
діалогів, суперечок, просто веселого і не дуже базікання, і весь
наступний тиждень обговорювала долі своїх фаворитів.
Що тепер? Генератор національної телевізійної думки
Ігор Кондратюк знешкоджений. Національна гідність давно вже не
пріоритет. Тому можна просто злизувати чужі програми і, не морочачи собі
особливо голову, косити бабулі. В принципі, чесно б було народу ще в
першому випуску сказати, хто переможе. Але на фіга? А потягати за
патли?! А нерви потріпати?! А гроші за смс-ки позбирати?!
Це передусім БІЗНЕС, а шоу тут і не пахне. Пояснюю
чому: режисери програми вибудовують драматургію, основний мотив якої –
дуель між зарозумілим, неземним (навіть судячи з рекламних бігбордів)
журі і маленьким, зашуганим артистом, який чекає на вердикт із таким
виглядом, ніби його посилають на уранові рудники. Членам журі перед
кожною програмою роздаються листочки, на яких указано, кого і як вони
мають оцінити. Щоб кульмінаційної миті вся країна скочила на ноги і
істерично заволала:
– От боксьор сраний, Серьога-босяк, як ти смів таку
дитину опустити?! Як співав хлопчина! А колготки всі в юшечках! А воно,
сволота білоруска, шо витворяє!!!
А Серьога просто грає за сценарієм і озвучує думку
режисера своїми реперськими губами. Як результат – рейтинги зашкалюють,
народ бушує і не може дочекатися наступної програми.
Я рік тому відмовився від участі в такому проекті, бо
мене більше забавляє роль лектора, який тепер може закидати і його, і
йому подібних засохлими верблюжими кізяками. Я теж аж ніяк не святий,
але гнобити людські долі не в моїх правилах. Психологічні травми після
участі в таких програмах переростають у тяжкі психічні розлади. Людина
перестає вірити у свій талант: роками продовжується біганина з каналу на
канал, із проекту у проект, замість женитися, народити дітей і святити
паску на Великдень.
Той, хто виграв, теж стає розмінною монетою, бо після
закінчення проекту його садять в автобус і експлуатують, як ослика у
Криму. А коли він "від'їздив" концерти, йому заплатили 30 копійок і
викинули на обочину, бо за пару місяців новий проект – потрібні нові
люди, нова кров.
Переможця ще хтось підбере, пилюку обтрусить, купить
нові лосини, напише пару лівеньких пісень, і "щасливець" стане в
довжелезну чергу до кормушки, бо перед ним уже сотні дві таких клоунів. І
щоб прорватися ближче до корита, треба, щоб тебе помітили, а тут уже
діло у фантазії. Готовий запустити до себе в духовку пекаря – знімай
штанці і – ти вже ближче.
Маєш більше часу – йди качай м'язи, як Козловський,
не маєш – пробуй Могилевську закадрити, як Дмитриченко. І починає народ
колекціонувати скандали, плітки, чутки, статті, фотки, а ці клоуни
вгору-вниз по черзі гасають, і спливає часом нещастячко крашене, типу
Макса Барських, який переплюнув усіх фантазією. А музика, культура,
народ від цього страждають. Замість мастити собі голову: "Де б пісню
добру взяти?" – пишуть під лекало свої сопливі завивання койота, в яких
слова тільки місцями переставляють. А потім нема кому в армії служити... источник http://www.segodnya.ua/blogs/kuzma_blog/chi-je-talanti-v-ukrajini.html
|
